загрузка...
Єретики. У старовинному місті Львові - 11 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 11 » Єретики. У старовинному місті Львові
11:13
Єретики. У старовинному місті Львові

Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець з таким же запалом і натхненням друкували інші книги, а над ними вже збиралася гроза. Наче хмари, що раптово затьмарюють погожий день, починають рости, громадитися, спускатися низько над землею і давити повітря, так росло і дужчало невдоволення бояр та вищих церковників, які були з ними заодно. Ширилися плітки, злостиві чутки навколо друкарні...
—  І де це видано, щоб книги не рукою богобоязливою переписувалися, а на верстаті бісівському робилися?
—  Що робити? — питає Петро Мстиславець. — На майданах та вулицях уже й пройти не можна. Кажуть уже вголос, що ми з бісівського гнізда. Цареві не до нас. Передним бояри один одного оплутують, скрізь змови, страти. Треба нам звідси їхати.
Опускає Іван Федоров голову з довгим хвилястим русявим волоссям на свої міцні руки. Як блискуче почалася робота, яким вогнем запалило його душу! І невже це все покинути?
—  Ще й нас самих, як єретиків, схоплять та стратять, — роз'ятрює серце Петро Мстиславець.
—  Я боюся, тату, — шепоче маленький синок Івашко, притуляючись до батька.
Іван Федоров оглядає замисленими, повними турботи очима друкарню. І каже:
—  Так, треба з Москви їхати.
Сумно складає Петро Мстиславець дошки гравюр, велику рамку фронтиспису «Апостола», форми для виливання літер, матриці. Це можна взяти з собою. І з невимовною печаллю дивляться обидва на друкарський верстат. Він лишиться тут. Хай бережуть його учні, що навчилися у першодрукарі в.
Ніколи в житті не забуде Іван Федоров і маленький його Івашко тої гіркої ночі, коли збирались лишати Москву.
З клунками за плечима, з довгими палицями в руках, тримаючи за руку Івашка, що в темряві спотикався і падав, пробиралися перші друкарі вузенькими покрученими вуличками Москви. На їхньому возі лежало небагате майно та дорогоцінний скарб — матриці, шрифти, книги.
На Красній площі зупинились, оглянулися, вклонилися низько на всі сторони.
— Прощавай, Москва! Прощавай, Кремль!

На пагорках, оточених високою міцною стіною від нападу ворогів, височів Львів — місто, що його збудував для сина Лева уXIII столітті князь Данило Галицький.
Перехрестилися подорожні, в'їхали в міські ворота. Відразу у хлопці в аж очі розбіглися. Скільки людей, який гомін навколо! І люди в різних чудових вбраннях, несхожих на їхній московський одяг.
— Ой, сорочки які вишиті! — шепочуть хлопці, дивлячись на барвисте українське вбрання дівчат.
Українські, польські, єврейські, грецькі, вірменські, німецькі слова, слова багатьох інших мов лунають на вулицях. А вулиці рівні, зелені, а будинки кам'яні, чисті.
—  Куди це ми потрапили? — питає Івашко.
Іван Федоров знав, що Львів — велике і багате місто, де ведуть торгівлю купці з різних країн, де багато монастирів і церков, де живе сила ремісників. Знав він, що має місто пільги і привілеї від польських королів і за це королі мають від міста немало грошей. Городяни міста Львова обирали собі самі міського голову —«бургомістра».
З цікавістю глянули на великий кам'яний будинок з баштою — ратушу, там засідали бургомістр і радники. Хлопці дивувались левами перед будинком.
Нічого, що такий довгий шлях. У такому місті, напевно, потрібна робота друкаря. Хлопці вже ладні забути всі прикрості шляху, тільки б швидше побігти на величезний львівський ринок, де, мабуть, є все, чого тільки могло заманутися людині: і східні товари —барвисті тканини, килими, — і вина, і хутра з півночі, і різна зброя, і овочі, і ласощі — усе, усе!
На вулицях Львова, на його майданах, а особливо на ринку, завжди було повно люду, а в той день було ще й свято.
—  Може, це тільки в свято так? — спитав Івашко, але не встиг почути відповіді і замовк.
Саме повз них проходила зараз незвичайна процесія.
— Дивись! Хлібина! — захоплено вигукнув Гринь.
Перед великою лавою людей несли корогву, а поряд з нею, на довгій палиці, величезну дерев'яну пофарбовану хлібину.
—  Це іде цех пекарів, — пояснив якийсь доброзичливий стариганчик у довгих панчохах і купецькій широкій, але куцій чи то кофті, чи то жупанчику з коміром, оздобленим хутром.
За пекарями йшли кравці з своєю корогвою та з величезними ножицями, якими можна краяти одяг велетню. Далі — шевці з черевиком, мабуть, з ноги того ж велетня. За ними — гончарі, ковалі, теслярі, цирульники.
Ремісники об'єднувались тут по цехах.
На свята цехи проходили містом, кожен під своїм прапором і знаком свого ремесла.
— Тату, а друкарі тут є? — спитав Івашко.
Той же стариганчик, очевидно якийсь дрібний купець, похитав головою. Та батько усміхнувся своєю доброю посмішкою:
—  Будуть і друкарі. А ми з тобою хто?
Цікавий стариганчик устряв у розмову. За кілька хвилин подорожні зі своїм возом вже повертали на Підзамче. Квартал, де жили купці та ремісники.
У Львові оселився перший друкар.
У лютому місяці 1574 року, через десять років після надрукування першої книги у Москві, вийшла у Львові перша друкована книжка на Україні.
Художньо і тонко була вона зроблена. Майстер перевершив своє перше видання, хоча «Апостол» львівський був подібний до московського. Та нічого дивного в цьому не було. Друкував львівського «Апостол а» той самий першодрукар Іван Федоров. Але було в книжці дещо відмінне. Нові малюнки, інша післямова. Новий малюнок самого апостола Луки. Цікавою і новою була в книзі сторінка, де з лівого боку красувався герб старовинного міста Львова з левом посередині, а з правого — герб            q( Моравов,
самого друкаря:   кутник  —  необхідний  прилад для друку і вигин річки, адже «книги — це ріки, що напувають всесвіт». Це був знак, що відображав його працю на все життя. Під малюнком — підпис: «Іван Федорович, друкар Москвитін».
А про самого друкаря, про його поневіряння, про його незламну віру в своє покликання читачі дізнавалися з післямови...
Післямова —це була звичайна річ у старовини их книжках. У післямові розповідалося, де, колита як виготовлена книга.
Післямова львівської книги нікого не вславляла, вона тільки мала розповісти всьому світу про важкий труд та перешкоди на шляху друкаря. Пристрасно й палко написав Іван Федоров цю післямову. «Сія повість, відкіля почалася і як зробилася друкарня ця».
Він писав, що друкарня почалася в Москві з наказу царя і великого князя Івана Васильовича, писав про все, що ми тут розповіли.
Він написав про те, як прийшовши до Львова, ходив до багатих купців, ставав перед ними на коліна, проливав сльози, прохаючи допомогти заснувати друкарню. Він певен був, що у Львові, старовинному українському місті, відгукнуться на його заклик, дадуть йому можливість розповсюджувати «слова істинні» в друкованих книжках. З папертей церков закликав збирати кошти. Він був певен, що найскоршеті, що стоять на чолі духівництва, схопляться за цю справу. Але «великі світу цього» байдужі залишилися до його заклику. Він був певен, що й купці охоче подадуть допомогу, бо матимуть з цього велику вигоду для себе. Але купці вважали його за непрактичного дивака — та й годі.
Бідні люди, міщани міста Львова, православне «братство» відгукнулися на палкий заклик Івана Федорова. По копійці збирали вони кошти, щоб міг він відкрити свою друкарню і випускати книги. І про це написав Іван Федоров у своїй післямові.
Він закінчував скромним проханням до читачів: «Анам недостойним" хай просять прощення зате, що дерзнули почати.., А якщо в чому погрішність буде, Бога ради виправляйте, благословіть, а не кляніть, бо писав не Дух Святий і не ангел, але така ж грішна і тлінна рука, як і у всіх інших неумудрених...»
Кїнига вийшла. Прекрасна книга, вперше надрукована на Україні...
1.  Розкажи однокласникові/однокласниці, чи підтвердилися твої припущення про подальші подї.
2.  Книги — це ріки, що напувають всесвіт, — казали цар і Максим Грек. Якщо таке велике значення книги в житті людани, то чому Іван Федоров мусив тікати з Москви після того, як надрукував першу книжку?
3.  Розкажи, що нового з цих розділів ти дізнався/дізналася про час, у який жив Іван Федоров.
4.  Прочитай речення: Наче хмари, що раптово затьмарюють погожий день, починають рости, громадитися, спускатися низько над землею і давити повітря, так росло і дужнало невдоволення бояр та вищих церковників, які були з ними заодно. Назви художній засіб, який використав автор, щоб передати настроїв Москві.
5.  Знайди та прочитай опис Львова. Яким ти уявляєш з опису це місто в давнину?
6.  Розкажи, про які порядки у Львові довідалися Іван Федоров із сином, щойно приїхавши туди.
7.  Поясни, чим відрізнявся московський «Апостол» від львівського. Прочитай про їхні відмінності в тексті твору.
8.  Порівняй умови, у яких першодрукар працював у Москві та Львові. Що було схоже, а чим вони відрізнялися? Зроби висновок.
Я. Передбач, чим, на твою думку, може закінчитися твір. Прочитай наступні розділи.
1. У творі читаємо: Ніколи вжитті не забуде Іван Федоров і маленький його івашко тої гіркої ночі, коли збирались лишати Москву. Яке лексичне значення має слово гіркий у цьому реченні?
1. Який виражає горе, страждання.
2. Який має своєрідний їдкий, різкий смак.
3. Негативні переживання, які завдають страждань.
2. Прочитай речення: Львів — велике і багате місто, де... живе сила ремісників. До слова сила добери синоніми з наведених речень. Які з цих синонімів уживають у розмовному мовленні?
•  Бачу я навкруг велику землю, багато племен і родів (С. Скляреико).
•  Повернулися Сердюки з купою практичних новин (О. Гончар). Тривожні запитання лізли в голову (М. Стельмах).
•  Навколо сосон — тьма-тьмуща (В. Земляк).
•  Маса вражень гнула своїм тягарем додолу (В. Гжицький).
1. Склади простий план до всіх прочитаних розділів.
2. Перекажи прочитаний уривок повісті від і мені Івана Федорова.
3. Передбач, чим закінчиться твір. Щоб перевірити свої припущення, прочитай закінчення.

Оксана Іваненко


Категория:
2014
| Просмотров: 1313 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть