загрузка...
Федько-халамидник - 9 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 9 » Федько-халамидник
11:31
Федько-халамидник

Це був чистий розбишака-халамидник,
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишн ому» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
Наче біс який сидів у хлопцев і! Усі діти як діти,— граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким,— для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тин ом натикати сінинок — і саде.
А між хаткам и іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного.
Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьмете й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй,— перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:
— Ну? Наживсь на світі? Говори!
Як той каже, що наживсь, то милує; а як пручається — іще б'є.
Або пускають хлопці змія,
Плац великий,— ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий.
От заносять змія.
Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. В тій скриньці й засіда Федько.
— Пускай! — кричить той, що держить.
Змій виривається, але зразу ж козиряє і б'ється об землю. Федькові досадно: дурні, хвіст короткий! Але він сидить і не кричить нічого. Його думка зовсім інша.
Хлопці догадуються і прив'язують до хвоста ганчірку. Тоді змій плавно й легко здіймається вгору. Приємно держати його! Вітер чудесний, тільки розсотуй нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв'язані були. Змій кокетує і хитає головою то в той бік, то в другий, наче комусь шепче на вухо то з одного боку, то з другого. Аякдирчатки ще начеплені, аж дух радіє! Цілий день би стояв, та держав, та дивився вгору. Небовисоке-ви-соке, син є та холодне. А змій у ньому бі л ий-білий, хилитається, хвостом злегка водить, наче плава, наче йому душно і він ліниво обмахує себе віялом. І ледве-ледве чутно ллється од його дирчання дирчаток. Не тільки бачиш, а й чуєш. Так, наче Гриць або Стьопка там угорі і тягне за нитку, балується там і дирчитьуниз.
Нитка вже дугою пішла. Ех, погано путо зроблено! Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. Ну, та нічого — розсотуй далі. Нитка ріже руку, але то дурниця. Змій все далі йдалі в'ється в небо, стає менше та менше.
— Телеграму дав ай!
Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює — і пішла телеграма. Ось зачепилась за вузлик і пручається, виривається, от трохи не крикне вниз: «не пускають!». Але тут треб а шарпнуть нитку. Вітер знов підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вон а недалеко, вже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму.
Але тут всі разом чують крик і переводять очі зі змія на землю. Іде федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто,—але Федько того не любив. Він ще з далеку кричить:
— Ану, гей там, давай сюди змія!
Буде однімати. Федько іде змія однімать.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Але тікать і не пробуй, Федько усяку собаку випередить.
Хлопці починають швидко зсотувать нитки. Але що то поможе?
— Давай змія! — підходить ближче Федько.
Гаврик кривить губи і хмикає. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька.
Спірка піднімає з землі камінь і кричить:
— Ану, підійди! Ану!
Але Федько навіть рук не виймає з кишень і таки підходить.
— Давай сюди змія!
Тут він уже вийма руки з кишені, бо Спірка затуляє собою Стьопку і підніма руку з каменем. Але сам Федько каменя не шукає, він тільки дивиться за Спірковою рукою.
— Даєш змія?
— А це твій змій?
— Одніму та й буде мій.
— Овва! Задавака! Так і провалю голову, тільки підійди.
— Ану, бий!
федько навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем. Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають.
А Стьопка зсотує, а Сгьопка зсотує! Змій тільки диркає далеко вгорі та шарпається і не розуміє нічого, що там сталося внизу, чого його так скоро тягнуть назад.
— Ну, бий же! Ех, ти! — боїться... Я он без каменя, на вас трьох.
— Льонька, Ва-а-сько! — раптом кричить Спірка,— Сю-да-а!.. Федько змія однімає!
Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. Тут же підскакує до Стьопки, хапа нитку і рвем до себе. Нитка тріскає, змій диркає. Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий, Спірка й Стьопка кидаються на нього, очі аж горять, шпурляють каміння, але Федько тільки угинається й регоче.
— Халамидро! Ну, не попадайся ти на нашій вулиці! Босявка! Зараза! А Федько все йде та йіде. Змій уже його.
Але тут, буває, візьме й зробить несподіване. Коли вже хлопці далеко і не можуть йому ні чого зробити, він раптом вертається і віддає змія. Навіть принесе ще своїх ниток і дасть.
— На твого змія! Думаєш, мені він потрібний? Схочу—зроблю з цілого листа. Тато з типографії принесе червоної бумаги, так он якого зроблю...
1. Прочитай портрет Федька. Чи є в ньому головна (домінуюча) художня деталь* і яка саме?
2. Портрет Федька розкриває риси його характеру чи тільки подає опис )            зовнішності героя?
3. Яке перше враження може скластися про Федька, судячи з його прізвиська —халамидник?
4. Знайди й прочитай авторську характеристику Федька.
5. Поясни, я к характеризують героя його вчинки. Відповідаючи, спирайся на твір.
6. Що про нього думають люди? Підтверджуй відповідь цитатами з твору.
7. Як ти думаєш, якщо Федько забирав у хлопців змія, то навіщо згодом його повертав та ще й приносив ниток?
8. Розкажи, яке в тебе склалося враження про цього хлопчика.
Халамёдник — пустун, бешкетник, шибеник, шалапут, паливода, палисвіт.
Автор пише про Федька: Це був чистий розбишака-халамидник.
У якому лексичному значенні вживається в реченні слово чистий? Вибери один із запропонованих варіантів:
1.  Який немає за собою вини, невинний.
2.  Остаточний, повний, цілковитий.
3.  Чисто, дбайливо вбраний, прибраний, охайний, чепурний.
4.  Нічим не зіпсований, незабруднений, свіжий.
1.  Порівняй статтю про дитячі роки В. Винниченка, спогадо про нього та оповідання «Федько-халамидник». Знайди два докази того, що «Фе/іько-халамидник» має ознаки автобіографічного твору.
2.  Перекажи уривок двічі: перший раз від імені Федька, другий — від імені Спірки. Поглянь на зображені події очима різних персонажів твору.
3.  Передбач, як можуть розгортатися далі події. Фантазуючи, спирайся на ті висновки, що ти зробив/зробила про характер Федька.
4.  Прочитай наступну частину оповідання і перевір свої здогаду.

Володимир Винниченко. Головні та другорядні герої літературного твору


Категория:
2014
| Просмотров: 1379 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть