загрузка...
Федько-халамидник (частина 2) - 9 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 9 » Федько-халамидник (частина 2)
11:33
Федько-халамидник (частина 2)

Але так не часто буває. Частіш кінчається тим, що хлопці біжать додому, жаліються, а їхні тато чи мама ідуть до (редькової матері і теж жаліються. АФедькові ввечері вже прочуханка. Але й тут Федько не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіщає, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить.
Приходить тато з роботи. Він стомлений і сердитий. Руки сиві од олова пітер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, а борода на них така рідка, що видно крізь неї тіл о.
— Що? Вже знов? — питає він, глянувши на Федька. Федько ще більш насуплюється й починає колупати пальцем кінець столу. А мати розповідає.
— Правда то? — питає батько у Федька. Федько мовчить.
— Кому ж я говорю? Правда те, що мати каже?
— Правда,—тихо одмовляє Федько.
— Скидай штани.
Федько мовчки встає, скидає штанці й чекає, похиливши голову. Батько здійма з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити. Федько здригується всім тілом і шарпа ногами.
— Лежи!! — кричить батько.
— А кляте ж яке! А кляте! —сплескує руками мати.—Хоч би ж попросил о тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь...
Вибивши «сибіряку», батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому.
— То тобі зате, а це за те, що правду говориш...
Федько витирає сльози, що виступили з очей, бере гроші й ховає в кишеню. Він за ремінь не сердиться,— він розуміє, що так і треба. Але й три копійки бере, бо, справді, не брехав. Якби він схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить.
Не любить також Федько й товариші в видавати.
Батько й за це Федька хвалить, а мати так само сердиться.
—  Так-так, потурай йому, давай йому гроші, давай. Він навмисне робитиме бешкет, щоб правду сказать. Розумний батько, вчить сина. Замість того, щоб повчить його зате, що покриває других, він хвалить...
— Нічого, стара... За все бить не можи а. З а що б йти, а за що хвалити...
— Так-так! Хвали його, хвали...
А найбільше Федькові доставалося за Толю. Толя був син хазяїн а того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю.
— Де ти так убрався?! Хто тебе так? — жахалась вона. Толя плачучи казав, що він невинен, що Федько призвів нате.
В той же вечір батько Федьків допитував уже «сибіряку».
— Ти лазив з Толею драть горобців?
— Лазив.
— Ти порвав йому штанці?
— Він сам порвав. Не вміє лазить, а береться. Хай не лізе. Але тут вмішувалась мати:
— Та я к ти смієш так говорити? То дитина благородна, ніжна, а ти, му-жиченя, з ним так, як з Стьопкою. Та через тебе нас з кватирі виженуть... Щоб ти не смів підходити до його, мурло ти репане. З свинопасами тобі гратись, а не з благородними дітьми. Нещастечко ти моє! І за що мене Бог покарав таким сибірякою... А батько нічого йому й не скаже, роби, синку, що хочеш, бий дітей, хай нас виженуть з кватирі...
Батько мовчить і хмуро дивиться в вікно. Надворі вечір, 3 вікон хазяйського дому ледве чутко вибиваються звуки ніжної музики. Тепло і затишно там. Батько Толин десь походжає собі по просторій хаті, задумливо слухаючи музику. Тут же, мабуть, Толя, чистенький, ніжний, з щічками, як проскура. Мати грає. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці їм знесуть плату за квартири, мужики за землю грошей привезуть, їх ніхто не вижене з квартири, хоч би Толя як обидив Федька.
— Скидай, сучий сину, штани! — раптом грізно звертається батько до Федька.
федько з-під лоба дивиться на тата.
— Завіщо? — ледве чутно питає він.
—  За те, що водишся з благородними дітьми. Я тобі, паршивцю, скільки раз казав; не смій з панами водитися. Некумпанія вони тобі.
— Та я з ним не водюсь, він сам лізе.
— Жени його під три чорти од себе... Яка він тобі кумпанія?.. Лягай! Федько лягає, але батько так б'є, що мати зостається зовсім невдо-
волена.
А на другий, третій день Федько знов спокушає Толю. І спокушає якраз в такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти.
Скажімо так. Надворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками, наче там тисячі Федьків перекинул и тисячу діжок з водою. Хм ари аж син і, кошлаті, так і розрізують їх зелен яві блискавки. Грім тріскає з такою силою, що аж посуд дзвенить у шафах.
Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нікого, все поховалось. Тільки з гори біжить цілий потік брудної в оди з бульками. Дощ січе воду, камінь, стовпчики. З ринв цілі водоспади спадають в палісадник. Темно, сіро, страшно. Мам а у себе в покої лежить з пов'язаною головою — вона не виносить бурі і завжди хворіє.
Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидіти біля вікна і через те Толі страшенно кортить ще посидіти й подивитись.
У, який буйний та брудний потік біжить по вулиці! І де він береться завжди?
Трах-тах-тах! —лускає грім і ля мпа в їдальні дзвенить.
Толя тихенько хреститься й блідніє, але од вікна оді йти не може.
І раптом він бачить щось надзвичайне. На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопкаі Васька. Вони поза-качували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! Вода, мабуть, тепла, а дощ, як душ у б ані, так і обливає їх. Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом. Які у них смішні мокрі голови!..
Васько щось найшов у воді. Що то?.. Підкова. Федько ховає в торбинку. Вони знов назбирають гвіздків, підков, залізячок! А Федько раз найшов навіть п'ять копійок!
Толя стає у весь зріст на вікні і маха руками, щоб його побачили. Але хлопці не дивляться на вікно. Вони пацають ногами, бовтаються, грім тріщить у них над головами, але їм то й за вухом не свербить. Хмари над ними такі страшні, що дивитись моторошно, а їм те якраз і мило,— дощ, значить, ще довго буде.
Ось вони пританцьовують, мабуть, співають: Іди, іди, дощику, Цебром,
Цебром-цебрицею Над нашою пшеницею.
І дощ іде їм на голову, на плечі, на руки. Сорочки поприлипали до тіл а, потік біжить-біжить, грім тріщить.
Але Толі грім уже не страшний. Толяй сам би побіг на вулицю. Він ще дужче маха руками, але постукати боїться, бо мама почує.
Нарешті, Федько помічає Толю і почина махати рукою, закликаючи до себе. Васько і Стьопка теж вимахують, показують підкови, гвіздки, пацають ногами, підскакують. Васько пада і сідає просто в воду, Федько й Стьопка регочуться, а Васько за ними.
Толя раптом зстрибує з вікна, швидко скидає черевички, закачує штанці і тихенько вибігає в сіни, з сіней на ґанок. На ньому бархатові курточка й штанці,— жалко іх. Але хлопці вже коло ґанку і кричать:
— Іди, не бійсь! Дощ теплий.
— Та йди! От баба, мнеться... Раз —два!
Толі холодно і страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою. Він сходить з ґанку і обережно іде до хлопців. Ніжні, випещені ніжки його спотикаються, брудний потік залива бархатові штанці, дощ враз вимочує акуратно зачісане волосся і курточку. Спершу від цього холодно, але потім робиться так славно, мило. Толя од приємності аж вищить і паца ногою по воді. Хлопці теж кричать і, схопившись за руки, біжать униз. Толя посередині.
Ввечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі, а Федька кладуть на стілець і луплять.
Наставала весна. Сніг зробився жовтий і брудний, а лід на річці такий, як намочений сахар. Потім почали текти річечки по вулицях і стала парувати земля на сонечку.
Раз під вечір Стьопка, Грицик, Спірка та інші хлопці пускали кораблики по вулиці.
В цей час вийшов Толя на ґанок і дивився на них. Він сам не пускав, бо йому строго заборонено було гратись з вуличними хлопцями, але стояти на ґанку можна було.
Раптом звідкись прийшов Федько, Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. Але він весь сяяв і махав величезною палицею, яка була вдвоє більша за нього.
— Хлопці! Аде я був! —закричав він ще здалеку. Всі кинули кораблики й підбігли до нього,
— Аде? Аде?
федько ловко заткнув палицю в купу мокрого снігу, зняв шапку і витер піт.
— Ху! СП" так наморився, братця! Ну, такі робота була.
— Та де ж ти був? Яка робота?
—   На річці був. Там таке-е!.. Крига йде страшенна. Базарний міяток знесла к бісу. Он як! Ми ловили дошки... Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!
Хлопцям аж дух захопило,.. А вони й не знали!
— Та брешеш? Правда?
— Піди подивись. Сидять тут, кораблики пускають... Я завтра у школу не піду, зранку на річку збираюсь...
— Як у школу не підеш? А батько?
— От штука! Візьму тай не піду. Здоров, Только!
Толя чув усю розмову і йому страшенно кортіло розпитатись, як там на річці крига йде. Але він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив «Толька». Наче він йомутовариш. Толя одвернувся й нічого не сказав, немов не чув федька. Але так було цікаво послухати, як крига йде на річці, що він зараз же повернувся знов і сказав:
— Здоров! Ти був на річці?
— Був.
— Здорово йде?
—  Біжи подивись, як мама пустить,— посміхнувся Федько й одвернувся від Тол і.
Толя почервонів,— як він сміє насміхатись, мурля погане! Як пожаліється татові, йому зададуть!
А Федько розказував тим часом далі:
— Вся річка йде. Сграшенн о так суне та тріщить... А на-ро-о-ду на березі, повно! Один хлопець хотів поїхать на кризі, та злякався, а я завтра поїде.
Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз до хлопців.
Хлопці теж були вражені,— от скажений цей Федько! Там, десь, дивитись страшно, а він полізе туди.
— Та на саму кригу полізеш?
— Атож куди! От і палиця вже є,— показав Федько на застромлену палицю,— Весело на кригах! Я бачив, як торік їздив Антошка... Та я тоді не достав палиці... Гайда завтра разом? Га?
Спірка й Стьопка почухались: у школу треба.
— Е, в школу! Один день пропустимо, от біда велика!
Толі страшно було слухати такі розмови, але він не мав сили одійти.
— Хлопці! Аде я був! —закричав він ще здалеку. Всі кинули кораблики й підбігли до нього,
— Аде? Аде?
федько ловко заткнув палицю в купу мокрого снігу, зняв шапку і витер піт.
— Ху! СП" так наморився, братця! Ну, такі робота була.
— Та де ж ти був? Яка робота?
—   На річці був. Там таке-е!.. Крига йде страшенна. Базарний міяток знесла к бісу. Он як! Ми ловили дошки... Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!
Хлопцям аж дух захопило,.. А вони й не знали!
— Та брешеш? Правда?
— Піди подивись. Сидять тут, кораблики пускають... Я завтра у школу не піду, зранку на річку збираюсь...
— Як у школу не підеш? А батько?
— От штука! Візьму тай не піду. Здоров, Только!
Толя чув усю розмову і йому страшенно кортіло розпитатись, як там на річці крига йде. Але він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив «Толька». Наче він йомутовариш. Толя одвернувся й нічого не сказав, немов не чув федька. Але так було цікаво послухати, як крига йде на річці, що він зараз же повернувся знов і сказав:
— Здоров! Ти був на річці?
— Був.
— Здорово йде?
—  Біжи подивись, як мама пустить,— посміхнувся Федько й одвернувся від Тол і.
Толя почервонів,— як він сміє насміхатись, мурля погане! Як пожаліється татові, йому зададуть!
А Федько розказував тим часом далі:
— Вся річка йде. Сграшенн о так суне та тріщить... А на-ро-о-ду на березі, повно! Один хлопець хотів поїхать на кризі, та злякався, а я завтра поїде.
Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз до хлопців.
Хлопці теж були вражені,— от скажений цей Федько! Там, десь, дивитись страшно, а він полізе туди.
— Та на саму кригу полізеш?
— Атож куди! От і палиця вже є,— показав Федько на застромлену палицю,— Весело на кригах! Я бачив, як торік їздив Антошка... Та я тоді не достав палиці... Гайда завтра разом? Га?
Спірка й Стьопка почухались: у школу треба.
— Е, в школу! Один день пропустимо, от біда велика!
Толі страшно було слухати такі розмови, але він не мав сили одійти.
По всьому березі стоїть народ. Хлопці живжиками просуваються поміж дорослими і безперестанку кричать дзвінкими, веселими голосами. Скільки туг школярів, які завтра скажуть учителю, що їм у цей день «голова боліла» і вони не могли прийти «в клас»!
Арічка все суне і суне вперед. Крижини з мокрим рипом труться одна об одну. Вони такі поважні та старі, аж жовті. Звідки вони припливли сюди? І куди попливуть? Ст сісти б на одну з них і їхати на ній десь далеко-далеко. Кругом другі крижини, їх треба одпихати, щоб не лізли на цю, ато як налізуть, то потоплять. Добре, як встигнеш перестрибнути на другу, а як шубовснеш? А вода, ух, чорна, глибока та холод на, аж пищить.
Але знаходяться смільчаки, що стрибають на крижини і ідуть на них якийсь час. Десятки хлопчачих очей з заздрістю слідкують за молодцями. А молодці візьмуть та ще й ногами потопають по льоду, от, мовляв, крига яка, не провалиться. Деякі з них перестрибують на другі лідяки і навмисне зупиняються на самому кінчику над чорно-синьою, густою водою.
— Ану, ти там! Хочеш раків половить? — кричить хто-небудь з дорослих на молодця.—Злізай на берег!.. Шубовсне вводу, витягай його...
Молодець ніби не чує, але, потопавши на кризі, сходить на берег.
Толя часто подивлявся на Федька: ну, щожвіннейденакригу?Федь-ко щось говорив Стьопці і Спірці і показував на річку головою.
Толя підійшов ближче і почав слухати.
—..Ато що! Стрибають тут...— говорив федько.— Подумаєш, яка штука! Ні, нехай хто на той бік по кризі перейде, от буде герой!
— Ну, на той бік! — покрутив головою Стьопка,— як затре кригою, що будеш робити?
— А ти на другу! — блиснув очима Федько.—А з тої ще на другу!.. От зроби так! Зробиш? Га?
— Ати зробиш?
— Може, йзроблю...
Толі страшен но хотілось подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати: його знімуть з криги, а всі потім будуть з його сміятися. Хай не задається.
— Ні за що не зробиш! — сказав Толя Федькові, киваючи на річку.
1. Знайди і прочитай у першому й другому уривках оповідання речення, які вказують, що Федько любить, а чого не любить. Як ці деталі розширюють твоє уявлення про цього персонажа?
2. Проаналізуй два епізоди: батько карає Федька за скаргою інших батьків і після нарікань Толи них батьків. Чи однаково ставиться батько до Ф ед ько в ої поведінки в кожному випадку? Чому він так робить?
3. Поясни, що «притягувало» ніжного, делікатного, смирного Толю до шибайголови Фе/іька.
4. Чи можна вважати в кожному епізоді, коли Толині батьки звинувачували Федька, Толю невинним? Свою відповідь обґрунтуй.
5. Поясни, чому Толя не зізнається батькам у своїх вчинках.
6. Знайди і прочитай епізод від слів Зовсім не «тато», а «папа» до слів битись поліз би. Чи не здається тобі довною реакція кожного хлопчика, коли заходить мова про тата? Як цей епізод характеризує кожного з них?
7. Поясни, як ти розумієш лексичне значення слова благородний. Яку людину називають благородною?
8. В оповіданні Толя вважає себе благородним, Федьковамати каже, що він благородна дитина. А на твою дамку, Толя був благородним?
9. Прочитай портрети Толі та Федька. Чи відображають описи зовнішності характери героїв? Свої висновки доведи.
10. Поясни, як характеризують Толю його вчинки. Відповідаючи, посилайся натвір.
11 .Розкажи, яке враження в тебе склалося про Толю. Чому ти робиш саме такі висновки?
В оповіданні є кілька пейзажів. Ось один із них:
Надворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками, наче там тисячі Федьків перекинули тисячу діжок з водою. Грім тріскає з такою силою, що аж п осуд дзв єни ть у ша фах.
Ти вже знаєш, що в описах автор часто вживає порівняння, метафори: білий, як сніг, летіти соколом. Але щоб яскравіше уявити певне явище, можна використовувати складне речення, друга частина якого містить порівняння.
Сибірука — злочинець, каторжанин. Чалий — вразливий, чутливий. Драти горобців — руйнувати їхні гнізда.
Проскбра — маленькі хлібці з гладенькою білою шкоринкою, які використовують підчас православного богослужіння. Ренва — труба, через яку стікає вода з даху будинку. Палісадник — невеликий садок перед будинком. Л твко — гарно, добре. Фицати, пацати — вдарити ногами. Жевжик — про жваву, метку, прудку людину. Лідяке — ш матки л ьо/іу.
1.  Накресли в зошиті таблицю й заповни її. Що ти можеш сказати про хлопчиків за портретною характеристикою?
2.  Випиши в зошит слова, якими називають Федька батьки .друзі, знайомі. Як вони характеризують ставлення інших людей до хлопчика?
3.  Передбач, як можуть розгортатися далі події. Фантазуючи, спирайся на ті висновки, що ти зробив/зробила про характер Федька і Толі.
4.  Прочитай наступну частину оповідання й перевір свої здогади.

Федько-халамидник


Категория:
2014
| Просмотров: 918 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть