загрузка...
Микола Вороний. З Галицько-Волинького літопису - 8 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 8 » Микола Вороний. З Галицько-Волинького літопису
15:58
Микола Вороний. З Галицько-Волинького літопису

Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у сім'ї ремісника. По батьковій лінії один із його предків був гайдамакою, у материнському роду пишалися прославленим родичем, українським діячем Прокопом Колачинським — ректором Києво-Могилянської академії.
Невдовзі після народження Миколи родина Вороних переїхала на Харківщину. Саме там він почав віршувати. У 1893 році хлопець надрукував перший свій твір «Не журись, дівчино». Через деякий час за поширення забороненої літератури Миколу виключили з Харківського реального училища. Така сама доля спіткала його і в Ростові. Оскільки влада вважала М. Вороного неблагона-дійним, йому заборонили вступати до вищих навчальних закладів Росії. Тому юнак виїхав на навчання за кордон, здобував освіту у Віденському, а потім Львівському університетах. У Львові познайомився й працював зі. Франком, який справив великий вплив на молодого поета.
1897 року М. Вороний повернувся до Росії і став актором у трупі Марка Кропивницького — одній із кращих на всю Російську імперію. Через невлаштованість акторського життя він залишив сцену і пішов служити чиновником в установах Харкова, Одеси іі Чернігова. «У революції 1917 року, — написав М. Вороний в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги».
Після поразки Української Народної Республіки письменник емігрував до Варшави, але довго жити на чужині не зміг. У 1926 році повернувся в Радянську Україну, займався педагогічною й театрознавчою діяльністю.
І за кордоном» і в Україні митець багато писав. Його твори на політичні теми чи про кохання були однаково чарівні» бо вражали своєю мелодійністю. Він справляв вплив на багатьох сучасних йому митців. Навіть такі геніальні письменники, як П. Тичина і М. Рильський, вважали М. Вороного своїм учителем.
У 1934 році М. Вороного звинуватили в контрреволюційній діяльності й натри роки вислали до Воронежа. Через кілька років — нове звинувачення з жорстоким вироком — розстріляти. 7 червня 1938 року опівночі вирок було виконано. І лише в 1957 році справу М. Вороного переглянули й письменника посмертно виправдали. Така само трагічна смерть спіткала і його сина — талановитого поета Марка Антіоха.
1. Перекажи батькам епізод із життя М. Вороного, який тобі найбільше запам'ятався.
2. Прочитай легенду з Галицько-Волинського літопису,
3. Випиши з тлумачного словника до зошита лексичне значення слів патріот, патріотизм, ностальгія. Склади і запиши з ними речення.

Попрацюй у парі.
Прочитай легенду з Галицько-Волинського літопису. Про яку подю в ній розповідається? За легендою передбач, як розгортатимуться події в поемі М. Вороного «Євшан-зілля». Порівняй свою відповідь із відповіддю однокласника/однокласниці.
[Володимир Мономах] погубив половців, а хан Сирчан зостався коло Дону.
По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою». Мов же ти йому [синові] слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан».
Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор йому зілля, і той, понюхавши й заплакавши, сказав: «Да луччє єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою.
В давніх літописах наших Єсть одно оповідання, Що зворушує у серці Найсвятіші почування.
Не блищить воно красою Слів гучних і мальовничих, Не вихвалює героїв Та іх вчинків войовничих.
Ні, про інше щось говорить Те старе оповідання. Між рядками слів таїться В нім якесь пророкування.
І воно живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали...
Жив у Києві в неволі Ханський син, малий хлопчина, Половецького б то хана Найулюб лен а дитина.
Мономах, князь Володимир, Взяв його під час походу З ясирем в полон і потім При собі лишив за вроду.
Сточив його почотом І розкошами догідно — І жил ось тому хл оп 'яті І безпечно, і вигідно.
Час минав, і став помалу Рідний степ він забувати, Край чужий, чужі звичаї Як за рідні уважати.
Тане так жил ося хану Без коханої дитини. Тяжко віку доживати Під вагою самотини.
Зажурився, засмутився... Вдень не їсть, а серед ночі Плаче, бідний, та зітхає, Сну не знають його очі.
Ні від кого він немає Ні утіхи, ні поради. Світ увесь йому здається Без краси і без принади.
Юіиче він гудця до себе І таку держить промову, Що мов кров'ю з його серця Слово точиться по слову:
«Слухай, старче, ти шугаєш Ясним соколом у хм арах, Сірим вовком в полі скачеш, Розумієшся на чарах.
Божий дар ти маєш з неба Людям долю віщувати, Словом, піснею своєю Всіх до себе привертати.
Ти піди у землю Руську — Ворогів наших країну, — Відшукай там мого сина, М ою л юбую дитину.
Розкажи, як побиваюсь Я за ним і дні, і ночі, Як давно вже виглядають Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню Нашу рідну, половецьку, Про життя привільне наше, Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе, Дай йомуєвшану-зілля, Щоб, понюхавши, згадав він Степу вільного привілля».
І пішов гудець в дорогу. Йде він три дні і три ночі, На четвертий день приходить В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій, Він до сина свого пана І почав казати стиха Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє... Та слова його хлопчину Не вражають, бо забув вже Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив! Наче вітер у негоду, Загула невпинна пісня — Пісня вільного народу.
Пр о сл ав етнії події — Ті події половецькі, Про лицарськії походи — Ті походи молодецькі!
Мов скажена хуртовина, Мов страшні Перуна громи, Так ревли-стогнали струни І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає Бренькіт дужий акордовий — І на місто його чути Спів народний, колисковий.
То гудець співає тихо Пісню тую, що співала Мати синові своєму, Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва, Журн о пі сн я та лун ає. Ось її акорд останній В пітьмі ночі потопає...
Але спів цей ніжний, любий, Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце, — Він сидить німий, байдужий.
І схилилася стареча Голова гуд ця на груди Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія Тут, на грудях в сповиточку!.. І тремтячими руками Роздирає він сорочку.
І з грудей своїх знімає Тойєвшан, чарівне зілля, І понюхать юнакові Подає оте бадилля.
Що ж це враз з юнаком сталось? Твар поблідла у небоги, Затремтів, очима блиснув І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий — Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний!..
** * Україно! Мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато На степах твоїх зосталось? Чи вони жне відцурались, Не забули тебе, неньку, Чи сховали жаль до тебе І кохання у серденьку? Марна річ! Були і в тебе Кобзарі — гудці народні, Що співали-віщували Заповіти благородні, А проте тієї сили, Духу, що зр ива на ноги, В нас нема, і манівцями Ми блукаєм без дороги!.. Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, — Шлях у край свій повороту?!
Воля, воленька кохана! Рідні шатра, рідні люди... Все це разом промайнуло, Стисло серце, сперло груди.
«Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!» —
Так він скрикнув, і в дорогу В нічку темну та пригожу Подались вони обоє, Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами Неугомно проходжали — В рідний степ, украй веселий Простували, поспішали.
1. Поясни, за яких обставин син половецького хана опинився в князівських палатах. Виразно прочитай уривок, який підтверджує твою думку.
2. Чому половецького сина не вразили пісні гудця? Відповідаючи, цитуй уривки з твору.
3. Що не дало юнакові забути рідний край? Що уособлює євшан-зілля у творі?
4. Виразно прочитай слова половецького юнака, які виражають його патріотизм. Прокоментуй, як ти їх розумієш.
5. Які частини твору є своєрідним обрамленням легенди? Виразно прочитай ці частини твору.
6. Виразно прочитай вступну частину поеми. У ній сказано, що Міжряд-ками слів таїться s нім якесь пророкування. Як ти думаєш, наяке пророку ванн я натякає автор?
7. Кого чи що засуджує у вступі ліричний герой твору? Прочитай виразно рядки, які виражають головну думку цієї частини.
8. Виразно прочитай першу строфу заключної частини поеми. Яку паралель проведено в цих рядсах?
9. Поясни значення епіграф а до поеми.
10. Які важливі питання життя українців порушено в поемі?
11. Чи бачить ліричний герой шлях, який виведе українців із глухого куга н а ці он а л ьн ої б ай ду жості ?
12. В основу легенди «Галицько-Волинського літопису» та поеми «Євшан-зілля» М. Вороного покладено ту саму подію. Поясни, чи однакова мета була в обох авторів. Свою відповідь обґрунтуй.
13. Аналізуючи легенду з «Галицько-Волинського літопису» та поему «Євшан-зілля» М. Вороного, ми можемо говорити, прощо розповідається в цих творах (тобто про їхній зміст). Ми можемо також міркувати над тим, як написано обидва твори (тобто про їхній стиль). Поясни, який із творів написаний яскравіше й більш захоплююче. Завдяки чому автору вдається цього досягнути?
14. Чому автор так назвав твір? Що він такою назвою хотів сказати?
15. Поміркуй, які почуття і думки володли автором, коли він писав свій твір.
16. М. Вороний дорікає, щоукраїнці свою землю зацурали, занедбали... Установи лексичне значення слова зацурати за його синонімами:
Коли вирушали на шляхту, не гордували й не гребували черню своєю... (Я Рибак).
Сталі вирази слово за словом, слово по слову означають поступово, повільно розмовляти, розпитувати про щось.
І таку держить промову,
Що мов кров'ю з його серця
Слово точиться по слову (М. Вороний).
2. Який із варіантів найточніше пояснює лексичне значення слова шугати в реченні Слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах?
1.  Летячи, підніматися в повітря, злетіти.
2.  Пересуватися в повітрі за допомогою крил, ширяти.
3.  Швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось, кидатися.
3. У реченні Чи вони жне відцурались, не забули тебе, неньку... до виділеного слова добери синоніми, уведо "їх у речення.
Зверни увагу!
У реченні Твар поблідла у небоги слово твар застаріле й має значення «обличчя», «лице».
Як ти вважаєш, яку людину можна назвати патріотом? У чому може
проявлятися патріотизм людини? Під~отуй роздум на тему «Що може виконувати роль євшан-зілля для сучасних українців?». Добирай приклади із сучасного життя. Виголоси повідомлення в класі.

«Як тебе не любити...»


Категория:
2014
| Просмотров: 2026 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть