загрузка...
Найперший буквар. Острозька академія. Чаю воскресіння з мертвих - 11 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 11 » Найперший буквар. Острозька академія. Чаю воскресіння з мертвих
11:16
Найперший буквар. Острозька академія. Чаю воскресіння з мертвих

Його вже пізнали і шанували люди. Пізнали його пристрасну вдачу і добру душу. Просили його позичити гроші — він позичав, не вистачало у нього на його корисну справу — і він не боявся позичити, аби тільки не зупиняти роботи. А він не зупинявся, нові й нові задуми народжувалися у голові й серці.
— Івашко, — казав він синові, — от вивчив я тебе читати, тому що зі мною ти змалку коло книг ще рукописних був, а тепер і ці великі друковані книги тобі зрозумілі. Та чи ж можливо у маленькому дитячому віці таку книгу подолати? Треба для дітей виготувати книги, щоб змалку вчилися читати і щоб легко їм було не тільки вчитись, айв малих слабких рученятах тримати. — І додав сміючись: — От одружишся ти, будуть у тебе діти, мої онуки, і згадаєш, що дід для них перший буквар надрукував.
Львівське братство зраділо, коли почуло про новий задум цієї надзвичайної'і такої простої, своєї людини. Бо хоч прийшов він із Москви, але всією діяльністю показав, що там рідні люди і єдиний у них шлях.
Іван Федорович Москвитін, так всі звали його у Львов і, сам сів за редагування граматики. І от як написав він про це у післямові до букваря: «Скоротивши до найменшого, склав я для швидкого навчання дітей... і, якщо труди мої виявляться достойними вашої милості, прийміть їх з любов'ю. А я охоче готовий працювати і над іншими угодними вам книгами».
Найперший на всій Русі та Україні буквар для дітей надрукував Іван Федоров у Львові у 1574 році,
Хотів він й інші книжки друкувати, та коштів більше не було, борги росли. Іван Федоров пробує всілякими способами вибитися з скрутного становища, але дедалі більше заплутується в боргах, у сітях, що розставляють хитрі лихварі.
Та доля — як та ріка, що коливає хвилі свої то вище, то нижче.
Саме тоді, коли вже й не знав, що робити, одержує Іван Федоров запрошення від князя Костянтина Острозького приїхати в його маєток Острог для заснування друкарні.
Хвиля знову підноситься вгору. Знову ясніє чоло невтомного друкаря, і з помічником своїм Гри нем іде він до князя. Син Івашко уже дорослий, уже одружився і лишився працювати у Львові. А за той час, що жив Іван Федоров у Львові, протягом двох років Гринь вчився малярству, різьбярству на сталі у майстра художника Пилиповича, друга Іван а Федорова, та столярному ремеслу, і платив за навчання Гриня сам Іван Федоров.

Двадцять п'ять міст, десять містечок, близько семисот сіл мав у своїх володіннях князь Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський, і одержував прибутку щось із мільйон червоних злотих на рік. Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен. Прапрадідом князя Костянтина був знаменитий Федько Острозький, який боровся за незалежність Русі проти Польщі та Литви...
Ніякими особистими надзвичайними властивостями не відзначався його праправнук,хібалишетим, що володів незчисленними багатствами і через це мав владу, силу і право, Він не перейшов у католицтво, обставини зробили його родовий замок в Острозі центром культурної діяльності на Україні, а він сам стояв на чолі знаменитої Острозької Академії.
Кінязь Острозький запросив до себе досвідченого друкаря Івана Федоровича Москвитіна.
Радісно було побачити друкареві, що в Острозі зібралися найучені-ші люди України — Лукаріс, Смотрицькі — Герасим, батько, та син його Максим, Дем'ян Наливайко — брат славетного потім Северина Наливайка. Кїнязь влаштував в Острозі школу, з якої хотів зробити вищу на зразок Польської Академії. Звали її «трьохязичним ліцеєм», бо вчили в ній по-слов'янськи, по-грецьки і по-латині. Ця Острозька Академія була першою спробою організувати вищу школу на Україні.
Перш за все князь бажав надрукувати Біблію церковнослов'янською мовою. Це була величезна і складна справа.
З новим запалом узявся він до роботи в Острозі. Дарма, що посивіло волосся у друкаря, що нема вже тої сили, яка була замолоду. Зате є досвід і глибокі знання.
Друкування Біблії — це була знаменна подія в усьому слов'янському світі, це був величезний труд. Над Біблією працювали найвидатніші уми на Україні. І Іван Федоров, перший друкар, також брав участь у звірці списків, у доборі кращих. Але найбільше часу треб а було йому віддавати безпосередньо друкарні.
Біблія ще довгі роки була неперевершеним мистецьким твором завдяки своїм шрифтам, верстці, друкові, великій кількості заставок та різних художніх прикрас. Це все виконав Іван Федоров. І, крім герба князя Острозького, крім віршів на його честь, був надрукований у книзі і скромний герб старого друкаря Івана Москвитіна...

Високий дід зі срібним хвилястим волоссям і зі срібною довгою бородою постукав у майстерню львівського палітурника Івана Друкаревича, так прозивали тепер сина Федорова Івана.
Вибігли маленькі діти, вибігла моторна весела жінка Тетяна.
—  Іванко, Іванко, біжи стрічай! Батько приїхали!
Діти з цікавістю поглядають на підводи: чого це навіз дід? Трохи розчаровані відходять. Чорнявий дядько Гринь, що приїхав з дідом і міцно, як з братом, поцілувався з їхнім татом, зносить з підвод книжки... Самі книжки. Але тато обережно, з пошаною бере їх тремтячими від хвилювання руками. А мати навіть не насмілюється доторкнутись.
—  Це дід ваш надрукував ці книжки, —шепоче вона дітям.
—  Це дід ваш склав і надрукував для вас буквар, який ви вчите, — каже батько.
—  Дав князь книги розповсюдити, — пояснює Гринь, — а більше нічого й не дав.
Але дід спокійно усміхається.
—   Нічого, Гриню, ми й самі тепер зуміємо налагодити нашу друкарню. А князеві Острозькому налагодив справу і більше не потрібний, — додає він, і гіркий сум на якусь мить з'являється в глибоких очах.
Тільки один вечір, може, й посидів дід з онуками, але ніколи вони не забудуть того вечора та надзвичайних дідових оповідань і про Москву, і про свої мандрівки.
А вже другого дня зранку, — ніби й не сиве волосся, не сива борода, — узявся дід до роботи. Треба викупити свій верстат, свою друкарню, що заставив колись львівським купцям. Треба вже покладатися тільки на свої сили, а не на ласку
примхливих панів, що забирали сили й уміння, а потім, самі одержавши за це славу і шану, викидали його геть.
Знову з упертістю й енергією, дивною в його роки, заходився Іван Федоров коло своєї друкарні. Адже його знали й шанували у Львові, його знали і в інших мі стах України і поза Україною. Правда, не було головного — грошей. А тут ще князь Острозький наклав арешт на друкарське майно Івана Федорова: боявся, мабуть, що буде конкурент його острозькій друкарні.
Та це не зупинило старого. З Гринем почав обладнувати все спочатку.
Але новий удар долі підстерігав його.
Найвірнішим помічником був унього Гринь, який щехлопчиськом бавився колись з сином Івашком. Той самий Гринь, якого він на свої кошти вчив у теслярів, у художника, якого власноручно вчив друкарського мистецтва. На старість це була права рука Івана Федорова.
Але останнім часом ходив чогось Гринь занепокоєний, сердитий. Може, йому набридли нестатки, бідне життя, а місто спокушало на гарні легкі заробітки, розваги та втіхи.
«Та чого мені свій вік коло старого дивака нидіти? — думав Гринь. — Що з того, що яз ним умову маю? Хіба мені очі зав'язані?»
А тут, дізнавшись, що він уже вправний друкар, не раз засилали до нього і підлещувалися, обіцяючи золоті гори, ті самі купці Мамоничі, що колись перетягли до себе й Петра Мстиславця.
І от якось, повернувшись додому після невдалих відвідувань купців, Іван Федоров побачив, що Гриня немає в друкарні, не повернувся він і увечері, і на ніч, і на ранок... Зрадливо втік від свого вчителя.
Гірко і боляче стало старому. Він відчував, що сили вже не ті, що з роботою справлятися важко. Але хай не радіють заздалегідь католики-єзуї-ти, що ненавидять завзятого друкаря Москвитіна. До останньої хвилини не кине він кувати свою зброю! Не загасить вогню, що запалив унього талант.
Він не занепав духом і був нагороджений за це. Якось увечері постукали в його низеньку хатинку.
—  Батьку! Прости! Прости мене, грішного, ніколи вже не розлучуся з тобою! — Гринь кинувся передним навколішки і припав устами до любих рук свого вчителя.
Старий усміхнувся і міцно притис його до себе. З новим піднесенням узялися вони за книжки. А тут саме і лихварі дали в позичку грошей.
—  Ні, цей Москвитін неабияка людина, йому можна довірити. Знову замовляли папір, готували шрифти, обладнували друкарню. Та
роки, повні тривог, поневірянь, горіння і невтомної праці, далися взнаки. Він захворів. Мусив лягти в ліжко. І раптом почув, що сил уже нема. Гринь, розгублений, нещасний, стояв коло нього. Лихварі, почувши про важку хворобу друкаря, як шуліки, налетіли і описали все його майно. Перший друкар помирав у страшних злиднях.

Єретики. У старовинному місті Львові


Категория:
2014
| Просмотров: 816 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть