загрузка...
Оксана Іваненко - 9 Сентября 2014
Главная » 2014 » Сентябрь » 9 » Оксана Іваненко
11:50
Оксана Іваненко

Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Тато майбутньої письменниці — творча людина, випускник Київського університету святого Володимира, був редактором газети, мама працювала вчителькою в дитячому притулку. Як згадувала Оксана Дмитрівна, у неї було щасливе дитинство. У родині панували любов, повага одне до одного, доброзичливість І творчість. До Іваненків часто приходили мамині учні, і тоді маленька Оксана включалася в репетиції літературно-музичних вечорів, читання казок, підготовку до уроків. З дванадцяти років дівчинка почала давати уроки дітям і сама невпинно вчилася.
Шістнадцятирічною, вона вдень працювала вихователькою в дитячому будинку, а ввечері навчалася в Полтавському інституті народної освіти. Але такий ритм життя ЇЇ не обтяжував, навпаки — до всього бралася заповзято, все робила з вогником. Саме в ці роки Оксана Дмитрівна почала писати для дітей. Одного разу, згадувала письменниця, завідувачка дитячого будинку замкнула її у своєму кабінеті й сказала, що випустить звідти тільки тоді, коли Оксана напише п'єсу для дитячого ранку. Відтоді юна письменниця на всі дитячі свята писала сценарії, а коли їй виповнилося 24 роки, читачі ознайомилися з першою збіркою ЇЇ дитячих творів.
Усе життя О. Іваненко було пов'язане з дітьми. Довгий час вона працювала головним редактором дитячого журналу «Барвінок», багато творів написала для юних читачів.
ЗІ СПОГАДІВ ОКСАНИ ІВАНЕНКО
У нас удома висів великий портрет Кобзаря, і, ще не розуміючи цілком змісту, я вже знала «Реве та стогне*. «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і вдома дорослі, і мамині учні. Щороку в березні в Шевченківські дні влаштовували ранки та вечори. У мене особисто був величезний репертуар для гімназичних свят. Але, крім особистих «номерів», я знала напам'ять усе, що готували мамині молодші школярі, старші учні батька... Репетиції часто відбувалися у нас дома — батько, завзятий театрал, ще зі студентських років закоханий у Заньковецьку та інших корифеїв українського театру, вкладав у ці підготовки до свят весь запал, — це було щось невід'ємне од життя всієї сім'ї.
Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... На щастя, удома ніхто не звертав уваги, що крім ігор «у ляльки>>, я дуже любила писати повісті. Псувала на своє писання безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався «Гриб>>. Мій журнал, правда, після кількох номерів «прогорів»... Але я продовжувала писати нескінченні повісті.
У нас була велика бібліотека. Бібліотека містилася в маленькій літній кімнаті, і щоліта ми з братом починали її впорядковувати, але поринали в читання, і тому так нам і не вдалося її упорядкувати. Бібліотека— це було наше володіння.
1. Підготуй повідомлення про дитинство О. Іваненко.
2. Розкажи, які обставини сприяли потягу майбутньої' письменниці до літературної творчості.
Попрацюй у парі.
Розкажи, що ти знаєш про перші друковані книжки в Україні. Хто був їх майстром? Порівняй свою відповідь із відіові/щю од-ю-класн ика/однокласн иці.
Тобі присвячую оцю нехитру повість Про друкаря небачених книжок. Книжки — це наша праця, наша совість, Цілющої води живий струмок. Не знаю досі, де твоя могила, Чи ти в боях, чи в катівнях поліг, Та я робитиму, поки в руках є сила, Усе, що ти в своїм житті не встиг...
Максим Грек
—  Книги — це ріки, що напувають всесвіт, — почув диякон глухий голос старця. Другий голос роздумливо, але твердо повторив за ним:
— Книги — це ріки, що напувають всесвіт.
Диякон не насмілився постукати і схвильовано відійшов у кінець сіней. Під цією низенькою стелею він здавався особливо високим. Коли будували монастир, мабуть, хотіли, щоб стеля нагадувала своїм склепінням небо, але занадто низько спустили її над головами людей.
Слова, що почув диякон, пройняли до серця, наче пронизали його. Кіниги. Як він часто думав про них, особливо після того, як померла його дружина і він лишився самотнім з малим сином. Він прагнув знайти якусь вищу втіху. Досі книги були скарбом небагатьох. Місяці й роки переписувалася кожна книга, ретельно оздоблювалася художнім орнаментом, заставками, кінцівками. IV оправляли в розкішну оправу, часто з коштовними каменями. Це все показувало любов і повагу до книги. Але хто міг придбати її, таку дорогу? Тільки багаті монастирі, церкви та заможні бояри, що інколи віддавали за бажану книгу і землі, і села. А скільки людей жадало читати і не мало змоги! Як часто диякон думав над цим.
Дверцята келії відчинилися, Трохи схиливши голову, щоб гостроверха з хутром шапка не зачепила стелі, бо він також був високий, вийшов цар Іван Васильович. Він пройшов на подвір'я, зосереджений і замислений, не звернувши уваги на диякона, який низько схилився передним.
Двері келії лишились відчинені, У сутінках біліла одна довга вузька борода. Старець стояв у кутку худий, схожий на святих, мальованих на монастирських іконах.
— Це ти, Іване? — спитав він тихо,— Іди ближче, сідай!
Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його....Перед ним був той непримиренний славетний учений, відомий Максим Грек...
— Сідай, Іване, — повторив Максим.— Ми говорили з царем про книги. Так, книги — це ріки, що напувають всесвіт. Моє життя проходило з книгами. Я переписував, перекладав, тлумачив книги. Я виправляв помилки, що їх робили несвідомо переписувачі і цим затьмарювали їхній високий зміст. Та єдиний спосіб уникнути цих помилок і дати всім людям читати книги — це друкувати їх... Я вже розповідав тобі про Яна Гутенберга, що перший винайшов друкарський верстат і, виливши з свинцю літери, складав їх у слова, а, намазавши чорною фарбою, на верстаті притискував до паперу. Його були перші спроби. Потім інші люди, наділені святим даром, робили ще краще. Як суха земля конає від спраги і жадає животворної води, так людські душі жадають знання.
Старий бачив, що диякон, затамувавши подих, слухає, і це втішало його. Як йому все життя хотілося передати тим, хто оточував його, всі свої знання, свої думки! Ніколи не був він честолюбцем та сріблолюбцем.
За те й незлюбили його ситі, пишні архієреї, ченці з багатих монастирів-вотчин. Цього молодого диякона Івана Федорова помітив Грек своїм проникливим поглядом чорних пломенистих очей. Йому до вподоби було високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі. вправні великі руки, що любили ремесла і тесляра, і палітурника. Іванові охоче розповідав старець про своє життя, про людей, ідо стрівав на довгому, заплутаному і невторованому шляху.
Іван стежив за кожним рухом Максима Грека.
— Пам'ятай, Іване. — промовив той, — стару притчу про таланти. Одержали два чоловіки по таланту. Один ледачий та лукавий закопав його, а другий повернув його з прибутком. Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. Дорожчий хай він тобі буде за багатство, за втіхи мирські, щоб не був ти подібний до мужа лукавого, а віддав його в стократ більшим на службулюдям.
Печатний дім
Давно не бачив маленький син Івашко свого батька Івана таким бадьорим, таким задоволеним, таким діяльним. Як прийшов він тоді з Кремля від царя, так і почалось інше життя. З ранку до пізньої ночі зайнятий він. Доручив йому сам цар — тільки подумати: сам цар! — збудувати «Печатний дім», де друкуватимуть безліч книжок.
При «Печатному домі» будують і «Справну палату». Там виправляють книги, з яких будуть друкувати. Радяться у всьому з зовсім старим Максимом Греком, з митрополитом Макарієм. Скрізь встигає Іван Федоров. Скільки ще роботи' Але якої роботи — цікавої, живої, потрібної.
Цар Іван також приходить на "Печатний двір», показує йому проста людина Іван Федоров перші спроби, показує верстати, шрифти, різне дру карське приладдя. Приязно дивиться цар Іван на першодрукаря. Велику справу робить найперший друкар. Імені його не забудуть нащадки.
Свято книги
Це сталося навесні 1564 року, понад чотириста років тому. Цей день можна прирівняти до великої перемоги, до найсвітлішого свята всього народу. Іван Федоров подав цареві першу книгу, надруковану в Печатному домі» «повелінням і коштом» самого царя. Ця книга звалася «Апостол».
Якуказці-легенді, переказував народ, простий «ярижка» здобув книгу цареві.
Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених у темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатимуть їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багатії.
Цар із задоволенням хвалить прекрасний чіткий шрифт, чорний і червоний, чудесні малюнки, заставки.
Малюнки були різноманітні. їх надруковано дуже багато, кожен розділ починався розкішною заставкою, в якій перепліталися квіти, трави, плоди. Візерункові великі літери починали текст. Жодна переписана книга на Русі ще не була так багато ілюстрована. Це видання аж ніяк не поступалося перед виданням італійських й інших західноєвропейських майстрів.., Добре ознайомившись з їхніми роботами, Іван Федоров з великим художнім смаком зробив по-своєму так, як змогли зробити тільки на його батьківщині, і орнамент, і літери...
З любов'ю дивиться великий дужий Іван Федоров на справу своїх рук і, як любиме дитя, тримає книгу на міцних широких долонях.
Поясни, яким був час, про який розп ові дає ться у творі. Свою думку підтверджу й цитатами.
Розкажи, що ти дізнався/дізналася про Івана Федорова. Виразно прочитай уривки твору, які підтверджують твої ви сновки. Прочитай портрет Івана Федорова. Яку інформацію про людину дають тобі такі художні деталі, як пломенисті очі, високе яси є чоло, світлі, допитливі й розумні очі, вправні великі руки?
Прочитай і прокоментуй речення з першого розділу твору: Старий бачив, що диякон, затамувавши подих, слухає, і це втішало його. Чому Іван Федоров слухав Максима Грека, затамувавши подих? Чому така його увага тішила старця?
Прочитай уривок, у якому розповідається, як виготовляли рукописні книжки. Порівняй цю розповідь зі статтею у Вступі. Перекажи, яким був шлях рукописної книги від авторадо читача.
Поясни, чому Максим Грек хотів, щоб книги лрукували. Назви дві найголовніші причини цього бажання і підтвердь свою думку цитатами з тексту. Назви, хто винайшов друкарський верстат. Як змінився після цього процес виготовлення книжок?
8.  Максим Грек дав Івану Федорову настанову: Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. Як першодрукар виконував повчання старця?
9.  Відомо, що Іван Федоров працював з ранку до ночі. Чому така важка праця не стомлювала його?
10. Виразно прочитай уривок із твору: Скільки людей читатимуть їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багатії. Знайдо та прочитай у тексті уривок, у якому ця думка перегукується з міркуваннями Івана Федорова.
11. Прочитай опис першої друкованої книжки Івана Федорова. Зроби висновок, як ставився першодрукар до виготовлення книжки.
12. Передбач, як могли розвиватися далі подї, описані у творі. Прочитай наступні розділи.
Прочитай речення з повісті 0. Іваненко; Як сука земля конає від спраги
і жада єживотв орн ої в оди, так л юд ські душі жада ють знання.
З наведених нижче прикладів добери синоніми до споважадати.
•  Слабкий теж хоче бути  сильним,  прагне бути  схожим на свого товариша (Є. Гуцало).
•  Вчитися! 0, цього бажала вся/іушайого (Б. Грінченко).
•  Юрко вже волів не снідати (Лесь Мартович).
Зверни увагу, що слово жада ти має відтінок урочистості.
Склади і запиши в зошит речення зі словом жадати.
Розрізняй лексичні значення слів!
Талан — доля.
Талант — обдаровання, хист.

Ірина Жиленко


Категория:
2014
| Просмотров: 2257 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть