загрузка...
Трагедія закоханого серця у збірці «Зів’яле листя» - 6 Марта 2014
Главная » 2014 » Март » 6 » Трагедія закоханого серця у збірці «Зів’яле листя»
14:05
Трагедія закоханого серця у збірці «Зів’яле листя»
Трагедія закоханого серця у збірці «Зів’яле листя»
         Найщиріше, наймогутніше почуття – кохання. Воно було рушійною силою усього, що створено людством. Кожна людина мріє про таке високе, світле, життєдайне почуття, яке б могло змінити її життя на краще. У світовій літературі, мабуть, не знайдеться письменника, який би не присвятив жодного рядка цьому величному почуттю.
Але не завжди кохання буває світлим і ємким. Інколи кохана людина не розуміє тебе, робить боляче. Це нещасне кохання. Когось таке кохання може зломити, примусить зненавидіти себе й людство, когось, навпаки, подихне створи чудові вірші або мистецькі твори, що залишаться з нами у віках. Саме так сталося і з І.Я.Франком.
Його лірична драма «Зів’яле листя» - то зойк зраненого серця, «ридання голосні», вірші про трагічне непорозуміння між людьми.
Здається, що збірка писана кров’ю серця: така вона ніжна, прекрасна і в той же час сумна. Збірка складається з трьох частин, трьох жмутків зів’ялого листя.
У «першому жмутку» ліричний герой розповідає про своє кохання, відчувається, що його чари заволоділи всіма думками і почуттям героя. Тут ще майже не має тужливих мотивів.
«Другий жмуток» показує ліричного героя в спогадах про кохання. Це надзвичайно емоційно, повні експресії вірші, в яких дуже сильні народні мотиви. Багато поезій цього циклу, як, наприклад, «Ой ти, дівчина, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся», були покладені на музику і стали народними піснями.
    Ой ти, дівчина, з горіха зерня.
    Чом твоє серденько – колюче терня?
    Чом твої устоньки – тиха молитва,
    А твоє слово гостре, як бритва?-
Запитує ліричний герой, і ми відчуваємо його біль і страждання.
    У «третьому жмутку» настрої туги і розпачу посилюються. Ліричний герой не знаходить собі місця в житті без кохання. Не може пережити любовні драми. Кохаючи, він загубив не тільки думу, а й саме життя. Зображуючи невідтворне згасання свого героя, його життєву катастрофу, Франко ніби приміряє до себе роль самогубця, яку б він міг грати найточніше, найправдивіше. Бо всі боління людини, що зважились на такий крок, були і його боліннями. Але лише приміряє, дивлячись на ситуацію з певної відстані, бо ототожнювати автора і ліричного героя не можна. Так само не можна ототожнювати з конкретною людиною той «ідеал ясний-бо далекий» поетової коханої:
    Я не тебе люблю, о ні,
    Люблю я власну лірію,
Що там, у серденьку на дні
Відмалечку лелію,-
Зізнається поет в одному з віршів «другого жмутка». 
    «Зів’яле листя» може біти чудовим зразком інтимної лірики, її естетичним ідеалом. Але разом з тим це і художній образ втрачених надій, нерозділеного кохання:
    Чого являєшся мені у сні?
    Чого звертаєш ти до мене
    Чудові очі ті ясні,
    Немов криниці дно студене.
    «Чи варто біло трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зів’ялого листя? …Думалось мені, може, се горе, таке, як весна, котра лічиться вщіплюванням весни? Може, образ мук і горя героя душі в здоровить деяку хвору душу в нашій суспільності?» - так говорив поет про свою найліричніше, найінтимнішу збірку. І, як на мене, він мав рацію: поезію такої висоти і чистіше може допомогти зцілитися хворій нерозділеного кохання душі.
 
 

Категория:
Твір, сочинение
| Просмотров: 1075 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть