загрузка...
Твір Розвінчання романтики революції у творі М.Хвильового «Я (Романтика)» - 14 Мая 2014
Главная » 2014 » Май » 14 » Твір Розвінчання романтики революції у творі М.Хвильового «Я (Романтика)»
15:45
Твір Розвінчання романтики революції у творі М.Хвильового «Я (Романтика)»

                                               Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх
                                               Хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить…
                                                                                                                               В.Коряк
    Микола Хвильовий вважав своїм громадянським обов’язком розвінчувати «жуків-короїдів» революції, різних пристосуванців, які «демагогічно жотлювали» партійними постановами, вели «подвійне життя» - одне для партії, для колективу, друге притаєне, на втіху собі. Його герої нерідко озлоблені проти нового життя, розчаровані і збайдужені. Таким оце герой – оповідач із новели «Я (Романтика)» - главковерх чорного трибуналу комуні, який сам горить у вогні революційного фанатизму і спалює в цьому вогні рідну матір. У новелі жорстко драматизується сповідь – самовиправдання чекіста, який поклав на вівтар революції свою душу, почуття, сумніви. Обов’язок героїв вершити суд, хто проти комуни – повинен загинути. Тому не може в його душі оселитися, на мою думку, співчуття серинів. Як відомо з історії, згодом ця жорстока теза юного фанатика комуни: «будуть сотні розстрілів» - втілиться у сталінські репресії. Але Микола Хвильовий тоді ще цього не знав, не передбачав, коли майстерно розкривав психологічний стан свого героя, який в ім’я революції приховує розкол свого власного «я»: «Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?» За словами героя він «бандит – за однією термінологією, інсургент – за другою». До інсургентів він відносить себе і своїх друзів, до версальців – ворогів як відомо, версальці й інсургенти, то були ворогуючі сили Великої французької революції. Мені здається, що згадка про ті події не випадково: адже відомо, що французька революція, як і більшовицький переворот, біла дуже кривавою. Кожному, хто потрапив на «синедріон» (тайно неправедний суд без свідків і адвокатів), вирок один – розстріляти. Мені здається, що «справжній комунар» намагається переконати себе, що він і є таким, проте підсвідомо відчуває анти людяність дій «революційної машини смерті». Його переслідують вагання: він любить матір, але обурюється її думками про «хиже навколо» («Хіба мати сміє думати так? Так думають тільки версальці!») На мою думку «я» - це революційний фанатик, який свідомо вбиває в собі все людяне, щоб стати «справжнім комунаром», який не знає вагань. Не випадково головний герой не має імені. Можливо: так автор хотів підкреслити типовість цієї постаті для 20-х років. У новелі Хвильового трибунал налічує чотирьох членів, хоча будь-який судовий орган складається з непарного числа осіб, аби не допустити можливу ситуацію однакової кількості голосів «за» і «проти». Доктора Табагата герой називає своїм «звірячим інстинктом» в цьому втілено все жорстоке, ненависне, що бере гору і в душі «я». Убити в «я» все людське допомагає доктору і дегенерат, якого герой називає «сторожем своєї душі». Мені цей персонаж нагадує злочинця. Третій член трибуналу, Андрюша, діяльність товаришів розцінює як «вакханалію», вважає, що так не чесно, «що так комунари не роблять». Він, як і «я» не може протестувати проти жорстокості доктора Табагата. Мати – це втілення совісті «я». Тому герой, побачивши матір серед арештованих, відчуває, що схопили другий кінець його душі. Герой вагається, коли веде матір на розстріл: жах перед вбивством називає слабкодухістю. Потім, «у млості, схоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до свої грудей. Потім відвів маузера й нажав спуск на скроню». Це жахливо, адже жертвою революційного фанатизму сина стала його мати.
    Знову й знову на нашій планеті спалахують війни. Це жахливо все само по собі. Але ще жахливіше, коли б’ються співвітчизники, сини однієї Батьківщини. Як хочеться, щоб наша ненька - Україна більше ніколи не зазнала нічого подібного. Ми не повинні повторювати помилки минулих поколінь. І випадок терористичного арту в Америці – яскравий тому приклад. Тож майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.

 


Категория:
Твір, сочинение
| Просмотров: 1498 |
gdz-masters.org © 2016 Яндекс.Метрика
Закрыть